|
|
 «Главред»,
08.05.09
 Президентові Росії Дмитру Медведєву виповнився рік. 7 травня 2008 року відбулася інавгурація Медведєва на пост глави російської держави.
Цей рік був означений низкою знакових подій, як у російській зовнішній політиці, так і в економіці. Найбільше запам'яталися з них - грузинсько-російський конфлікт у серпні минулого року і тривалий газовий конфлікт між Москвою і Києвом. Чи вдалося Дмитру Медведєву за цей час створити свій політичний стиль і проявити себе самостійним політиком? Самі росіяни вважають, що ні. Згідно з квітневим дослідженням Левада-центру, в те, що влада в Росії зосереджена в руках Медведєва, а не російського прем'єра Володимира Путіна, вірять лише 12% росіян, тоді як прихильників протилежної думки – 30%. З урахуванням статистичної похибки цей результат практично не відрізняється від даних травня 2008 року.
КИД,
08 мая 2009г.
Bетерани УПА боролися за незалежність України, і тому я думаю, що вони були героями, їхній подвиг треба належним чином відзначати. Чи робилися під час війни речі жорстокості з різних боків? Безумовно, вони робилися. І коли ми говоримо про УПА і про дивізію "Галичина", тут важливо не змішувати ці дві речі. Історія була дуже складною, але ОУН була проти створення дивізії "Галичина", тому що вважала, що з політичної точки зору це буде помилкою. І зрештою так воно і сталося - "Галичині" досі закидають співробітництво з німцями. Але згодом тактику було змінено, тому що дуже багато записувалося добровольців в дивізію, і потім ідея полягала в тому, щоб отримати вишкіл і потім із зброєю, маючи цей військовій вишкіл, захищатися від Червоної армії, бо вони пам’ятали той досвід, який був в 1939-1940 рр. Зрештою так і сталося. І тоді, коли уже дуже багато добровольців записувалося до дивізії "Галичина", то ОУН прийняв рішення про інфільтрацію. І після того, як ця дивізія була розгромлена Червоною Армією, сталося так, як і передбачалося - із своєю зброєю вони пішли в ліси і приєдналися до УПА. Однак з політичної точки зору це виглядає все-таки як помилка. Але це тема, навколо якої зараз є дуже багато спекуляцій, і вона потребує роз’яснення.
Интермедиа консалтинг,
07.05.2009
Пока все-таки нет достаточной информации об инциденте с Юрием Луценко, мы знаем о нем из газеты "Бильд", которая не является интеллектуальной газетой. Есть подтверждение, что что-то происходило, но что именно, мы не знаем. Такое мнение ИМК выразил профессор политологии, директор Школы политической аналитики НаУКМА Алексей Гарань.
По словам политолога, с Ю.Луценко подобные вещи происходят не впервые. "Хотя нет полной информации об инциденте, но ему, наверное, трудно изменить свой характер и стиль", - сказал А.Гарань.
Он подчеркнул, что все знают Ю.Луценко как человека с ярким мышлением и риторикой, который делает острые заявления.
"Но одна вещь, когда он находится в оппозиции и критикует власть, а другая - когда он представитель власти и возглавляет министерство внутренних дел. На Западе подобные вещи, если они подтверждаются, наносят существенный удар имиджу политика, вплоть до его отставки", - отметил А.Гарань.
Политолог также добавил, что все, что выходит за рамки правового поведения у нас в стране, а тем более за рубежом, безусловно, вредит имиджу Украины
Максим Побокин
"Вовремя", 05.05.2009
 Несмотря на значительное количество законопроектов об изменении избирательной системы в сторону введения открытых списков, ни один из них не является идеальным. Некоторые из них только формально можно назвать «открытосписочными» законопроектами, так как они либо дублируют существующую пропорциональную систему голосования с закрытыми списками, либо предлагают введение мажоритарной системы. Далее мы сравним эти законопроекты между собой…
Проект № 3209 И. Криля:
Партия (блок) на съезде утверждает избирательный список, который разделяется на две части — главную и общую. Главная часть неизменна – всеукраинский общегосударственный и заграничный округ (первая пятерка). Общая часть списка разбивается на 225 территориальных округов, где выдвигается не больше 5 кандидатов от партии блока. В бюллетенях указывается порядковый номер и название партии, кандидаты из главной части списка и кандидаты по территориальному округу. Сохраняется избирательный барьер – 3%. Окончательный избирательный список утверждается ЦИК на основе данных выборов от территориальных окружных комиссий по такому алгоритму: первая пятерка – первые номера списков в округах, где партия набрала наибольшее количество голосов, и далее также последовательно 2,3,4 места в списке. Избранными считаются кандидаты от партий, преодолевших 3% барьер (первая пятерка), и кандидаты от партий, получившие соответственно наибольшую поддержку в округах. Законопроект Криля, хоть в своих положениях задекларировал систему открытых партийных списков в едином общегосударственном округе, на практике является ничем иным как разновидностью пропорциональной системы с региональной и общенациональной системой закрытых партийных списков, практикующаяся в РФ. Здесь у избирателя есть возможность влиять только на региональное представительство партий в парламенте и то с оговорками.
Проект № 3210 В. Стретовича и В. Марущенко:
В данном проекте предусматривается наличие единого общегосударственного и 27 территориальных избирательных округов (АР Крым, 24 области, Киев и Севастополь), заграничный округ присоединяется к Севастопольскому. Кандидаты от партий и блоков выдвигаются съездом по двум спискам – общегосударственному и территориальному. Партия обязана выдвинуть кандидатов во всех территориальных округах. В бюллетени включается название партии, первая пятерка общепартийного списка, кандидаты в территориальном округе. Партия (блок) должна набрать более 1% голосов по Украине, при этом — более 1% в 2/3 территориальных округов. Избиратель может голосовать как за партию, ставя пометку напротив ее названия, так и за отдельных ее кандидтата (кандидатов) в территориальном округе. Избранными считаются – первая пятерка общепартийного списка преодолевшего барьер, кандидаты в территориальных округах, исходя из количества голосов поделенных та территориальную избирательную квоту. После определения количества мандатов полученных партией/блоком в каждом территориальном округе избранными считаются кандидаты, за которых были поданы наибольшее количество голосов избирателей, при условии, что количество голосов поданных за кандидата равняется избирательной квоте или является большей избирательной квоты, независимо от того, под какими порядковыми номерами они были включены в список кандидатов в депутаты от партии в соответствующем территориальном избирательном округе. Данный законопроект является классическим примером избирательной системы гибких партийных списков. Недостатком предложенной модели является достаточно большое количество мандатов распределяемых в территориальных округах (в среднем 16,4 в каждом), что значительно затрудняет как технический подсчет голосов, так и выбор избирателя из-за большого размера бюллетеня. Здесь у избирателя чисто теоретически есть большая возможность влиять на прохождение конкретных лиц в парламент, однако из–за технических трудностей эта возможность снижается.
Максим Побокин,
"Вовремя", 04.05.2009
На сегодняшний день в политической и околополитической среде идет активная дискуссия об изменении избирательной системы в сторону открытых списков. Поскольку «пропорционалка» в ее нынешнем виде себя не оправдала из–за покупки мест в списках и неадекватности ожиданиям избирателей, ее намереваются реформировать. Что из этого получится?
 Системы открытых списков остаются разновидностями пропорциональной системы партийных списков: каждый голос (отдан ли он в первую очередь индивидуальному кандидату или нет) автоматически и без дальнейших ссылок на желания избирателя, добавляется к сумме голосов списка, в котором появляется данный кандидат. Избиратель голосует, во-первых, за партию, и лишь, во-вторых, за отдельного ее представителя (хотя форма избирательного бюллетеня и способ голосование может создать иное впечатление). Голосуя за индивидуального кандидата, избиратель (возможно, того не желая), отдает первый голос (первую преференцию) всему партийному списку. Мандаты в парламенте распределяются между партиями. И лишь затем, определив, сколько всего данная партия получает мандатов, голоса за конкретных кандидатов играют роль вторых преференций при «внутреннем» распределении выигранных мест между членами соответствующей партии (коалиции). Существует и другой путь осуществлять пропорциональное распределение депутатских мандатов с помощью преференциального голосования, отказавшись от какой бы то ни было «привязки» предпочтений избирателя к тем или иным партиям. Такой метод носит названия система одного (или единого) передаваемого голоса (single transferable vote). Последняя считается самостоятельной (по отношению к системе партийных списков) разновидностью пропорциональной избирательной системы: обе исходят из принципа недопустимости (с определенными оговорками) наличия «пропавших голосов», стремиться учесть при формировании представительных органов предпочтения всех избирателей, даже если их партия/кандидат не получает большинства голосов.
Вовремя,
17.04.2009
Максим Побокин
 Недавнее выступление спикера ВР Владимира Литвина в последнем эфире «Свободы слова» по поводу «силового перехвата власти» может привести к очень интересным выводам. По словам Литвина, это произойдет тогда, «когда поделят страну и скажут, что никаких выборов не будет»» Если вдуматься в его слова, то возникает когнитивный диссонанс: «А понял ли Владимир Михайлович, что сам только что сказал?»
Сценарий, упомянутый спикером, действительно возможен. Однако будет развиваться по совершенно другим схемам, если конечно, реализуется.
Для этого нужна широкая коалиция между БЮТ и ПР. Вероятность ее формирования ненулевая, но все же достаточно мала для того, чтобы наверняка говорить, о том, что такая коалиция неизбежна. Почему она может не состояться? Во всем виновны, обострившиеся противоречия в самих составляющих частях этого объединения. В БЮТ не так давно обострился конфликт между «силовиками» (Александр Турчинов, Андрей Кожемяки) и «прорегиональными» (Андрей Портнов, Валерий Писаренко), который пока что закончился ничьей с незначительным преимуществом первых. В ПР тоже не все гладко — недавний скандал между Левочкиным и Колесниковым, чуть было не переросший в открытую перепалку с возможными оргвыводами (один из которых — фактический распад Партии регионов на отдельные группы) это только подтверждает. Если эти две политические силы переживают такой период «разброда и шатаний», то вряд ли они способны создать жизнеспособную коалицию.
А если еще и учитывать, что, по крайней мере, один из основных спонсоров Партии регионов — Дмитрий Фирташ числится в списке «заклятых друзей» Юлии Тимошенко, то при попытках создать коалицию тем более вероятны демарши подконтрольной ему части фракции в парламенте. (Не совсем понятно, как относится к идее создания такой коалиции другой спонсор ПР Ринат Ахметов, но он, по крайней мере, о действиях правительства Тимошенко высказывался скорее с нейтральной, чем с негативной точки зрения). Также маловероятно, что в состоянии коалиционного мира БЮТ и ПР удастся безболезненно распределить между собой сферы влияния в Украине и имущественные активы. Тем более что ради этого надо попытаться либо привлечь на сторону одной из политических сил нейтральные финансово–промышленные группы, либо вытеснить неугодных из Украины. Да и личностные особенности Юлии Тимошенко и Виктора Януковича таковы, что им ужиться в рамках «ширки» удастся ненадолго. А значит, и конфликты в такой коалиции будут перманентными — она может распасться после любого проваленного голосования по «спорному» вопросу.
Український тиждень,
17.04.09
 Синхронізація виборів президента та Верховної Ради можлива лише за домовленості усіх політичних сил. В іншому разі буде гра на знищення
Восени минулого року Віктор Ющенко зробив спробу (підтриману Партією регіонів) розпустити парламент і провести дострокові вибори. Розрахунок був простий: змінити конфігурацію сил у парламенті, коаліцію і таким чином усунути нинішнього прем’єра від влади. Конституційне право президент на це мав. Але БЮТ спочатку заблокував виборчий процес, а потім «зметикував на трьох». Приєднавши до коаліції Блок Литвина, БЮТ переграв президента політично. Але Ющенко наголосив, що коаліція мала заново подати кандидатуру Тимошенко на затвердження, і пішов за роз’ясненням до Конституційного Суду.
"Гарт",
16.04.09
Не діяльність Безсмертного буде визначальною, а те, якою захоче бути партія і якою захоче бачити її Президент, вважає науковий директор Школи політичної аналітики НаУКМА Олексій Гарань.
«Роман Петрович досвідчений менеджер, і це безумовно плюс. Хоча, якщо говорити про становлення Народного Союзу «Наша Україна» від 2005 року, тоді була обрана лінія побудови партії «згори» - адміністративними методами і без використання потенціалу, який був. І мені здається, що це була одна з причин, чому цей проект пішов не в тому напрямку. Але я припускаю, що не все тоді залежало від Безсмертного», - зазначає екперт.
Оцінюючи нинішню ситуацію і перспективи партії, Гарань зауважує, що проблема полягає не в тому, хто очолить, а в тому, яка буде обрана ніша для цієї партії і які будуть в ній люди.
На його погляд, партії в першу чергу потрібна визначена лінія, оскільки одна з проблем полягала в тому, що попередня «Наша Україна» коливалася з лінією Президента, що призвело до розчарування виборців.
«Раніше «Наша Україна» дійсно відрізнялася демократичністю, хоча часто це переходило в анархічність і хаотичність, але демократичність була, і питання в тому, чи збережеться вона і хто залишиться в партії, - зазначає Гарань. – Складається враження, що Президент хоче позбутися яскравих фігур, які непідконтрольні. У результаті він може отримати цементовану силу, в якій не буде внутрішньої демократії і різних точок зору».
Про український досвід демократії для Росії та російську здатність до самокрити
День,
15.04.09
«Громадський діалог: Москва—Київ», що проходив у п’ятницю-суботу в Інституті філософії ім. Григорія Сковороди НАН України, зібрав представників прогресивної російської та української інтелігенції
«...І В ЦЬОМУ ХАОСІ ЗАРОДЖУЄТЬСЯ БАЛАНС СИЛ»
Олексій ГАРАНЬ, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», політолог, директор Школи політичної аналітики НаУКМА:
 — В Україні сьогодні спостерігаються тенденції до зміни ідентичності українського суспільства. На мою думку, основним поняттям, довкола якого формується українська нація, є «територіальний патріотизм». У цьому сенсі до патріотів нашої країни ми можемо зарахувати і пана Януковича, і Ахметова... 2004 року ми мали великий шанс «рвонути» вперед у своєму розвитку, і якби це вийшло, тоді ми змогли б підтримати в цьому напрямі й Росію. Я повністю поділяю думку російських інтелігентів, які кажуть, що «ваш успіх — це і наш успіх». Те, що зараз відбувається в Україні, — це інституціоналізований плюралізм, і навіть у цьому хаосі зароджується певний «баланс сил». Я гадаю, яким би не був результат майбутніх президентських виборів, повернення до авторитаризму Кучми не буде, як і не буде зовнішньополітичного повороту до Росії.
Комуністи рано чи пізно змушені будуть домовлятися з опозицією
Газета по-українськи,
14.04.2009
 Науковий директор Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, 48 років, каже, що прихильники приєднання Молдови до Румунії у меншості й у суспільстві, і в опозиції.
Які причини масових заворушень у Молдові?
— Насамперед внутрішні. Молдовська політична система ґрунтується на домінуванні Компартії. Протягом останніх років вона об’єктивно була найсильнішою і перемагала на виборах. Причиною цього є те, що Молдова — одна з найвідсталіших і найбідніших держав у Європі. Аграрна країна, де слабкий середній клас.
Отож комуністи перемагали на виборах, але при цьому користувалися тим, що сама політична система побудована без балансу і розподілу влади. Президента обирають у парламенті. Партія-переможниця на виборах отримує все. Посада президента, спікера, прем’єра, парламентська більшість — у її руках. Це викликає невдоволення опозиції. До того ж соціально-економічний курс президента-комуніста Володимира Вороніна не відзначався особливими успіхами. Хоча на словах він за євроінтеграцію Молдови.
Опозиція має найбільшу підтримку в промислово розвинутих містах, насамперед у Кишиневі. Виходить, що столиця найбільш опозиційна до влади. Але водночас молдовська опозиція роз’єднана. І на попередніх виборах, і тепер їй не вдавалося створити єдиний блок, який протистояв би комуністам.
|
